Побудували будинок чи бізнес на земельній ділянці чоловіка або дружини: чи можна отримати частку після розлучення?

Після розірвання шлюбу одним із найскладніших питань залишається поділ майна. Особливо це стосується ситуацій, коли земельна ділянка належить лише одному з подружжя, але саме на ній під час шлюбу було збудовано будинок, магазин, автомийку, склад або інший об'єкт нерухомості за спільні кошти сім'ї. Багато хто переконаний, що якщо у будівництво вкладалися обоє, то автоматично спільною власністю стає і земля. Проте українське законодавство передбачає інший підхід, який нещодавно ще раз підтвердив Верховний Суд.

Підставою для формування нової правової позиції стала справа, у якій після розірвання шлюбу чоловік просив визнати спільною сумісною власністю земельну ділянку та автозаправну станцію, збудовану на ній. Земля була безоплатно приватизована дружиною під час шлюбу, а будівництво АЗС здійснювалося за рахунок спільних коштів подружжя. Позивач вважав, що саме цей факт дає йому право претендувати як на будівлю, так і на земельну ділянку.

На перший погляд така позиція здається логічною. Якщо обидва вкладали кошти, працювали над розвитком сімейного бізнесу, брали кредити або інвестували сімейні заощадження, то виникає відчуття справедливості щодо поділу всього майна. Саме тому подібні спори досить часто виникають після розлучення. Однак право власності на землю та право власності на нерухомість, розташовану на ній, не завжди мають однаковий правовий режим.

Що вирішив Верховний Суд?

Верховний Суд звернув увагу на те, що земельна ділянка, отримана одним із подружжя шляхом безоплатної приватизації, є його особистою приватною власністю. Цей статус не змінюється лише тому, що під час шлюбу на ній було збудовано об'єкт нерухомості. Сам факт спільного фінансування будівництва не означає автоматичного переходу права власності на землю до другого з подружжя.

Ця правова позиція має важливе значення не лише для власників комерційної нерухомості. Вона однаково застосовується у випадках, коли на особистій земельній ділянці одного з подружжя будується житловий будинок, дача, магазин, кафе, виробниче приміщення чи будь-який інший об'єкт. Тому помилково вважати, що після завершення будівництва земельна ділянка автоматично перетворюється на спільну сумісну власність.

Чому ця постанова важлива?

Протягом останніх років суди дедалі частіше стикаються зі спорами, у яких один із подружжя намагається отримати частку земельної ділянки лише тому, що фінансував будівництво будинку чи іншої нерухомості. Однак ця постанова вкотре підтвердила, що саме підстава набуття земельної ділянки має визначальне значення для встановлення її правового режиму.

Якщо земля була приватизована, отримана у спадщину або подарована одному з подружжя, вона залишається його особистою власністю навіть після того, як на ній було створено дороге нерухоме майно. Це означає, що сам факт будівництва ще не породжує права власності на земельну ділянку.

Чи залишається другий із подружжя без захисту?

Ні. Верховний Суд фактично розмежував два різних питання: кому належить земельна ділянка та яким чином повинні бути захищені майнові інтереси другого з подружжя. Якщо один із подружжя фінансував будівництво або істотно збільшив вартість майна за рахунок спільних коштів, це може бути підставою для отримання грошової компенсації або врахування таких витрат під час поділу іншого спільного майна.

На практиці це означає, що особа не позбавляється права на захист лише тому, що земельна ділянка належить іншому. Водночас такий захист має здійснюватися у спосіб, передбачений законом, а не шляхом автоматичного визнання права власності на землю.

Яких помилок найчастіше припускаються сторони?

Однією з найпоширеніших помилок є неправильне формулювання позовних вимог. Багато хто вважає, що достатньо просити суд визнати майно спільною сумісною власністю. Проте Верховний Суд наголосив, що такий спосіб захисту далеко не завжди є ефективним.

Суд насамперед оцінює не лише обставини справи, а й те, чи здатні заявлені вимоги реально відновити порушене право. Якщо позов побудований неправильно, навіть значні фінансові вкладення у будівництво можуть не призвести до бажаного результату.

Саме тому у подібних категоріях справ суди досліджують підставу набуття земельної ділянки, джерело фінансування будівництва, наявність документів, що підтверджують вкладення коштів, а також обраний позивачем спосіб судового захисту.

Практичне значення для подружжя

Ця постанова є важливою не лише для тих, хто вже перебуває у судовому спорі. Вона демонструє необхідність правильно оформлювати майнові відносини ще під час шлюбу. Якщо будівництво здійснюється на земельній ділянці, яка належить лише одному з подружжя, варто документально підтверджувати джерела фінансування, зберігати договори, чеки, акти виконаних робіт та інші документи, які можуть знадобитися у майбутньому.

У багатьох випадках саме такі докази дозволяють довести факт вкладення значних коштів та отримати компенсацію, навіть якщо право власності на земельну ділянку залишається за іншим із подружжя.

Висновок

Постанова Верховного Суду у справі № 369/3056/21 вкотре підтвердила, що земельна ділянка, безоплатно приватизована одним із подружжя, не стає спільною власністю лише через те, що на ній було створено спільний об'єкт нерухомості. Водночас це не позбавляє другого з подружжя права вимагати захисту своїх майнових інтересів, але такий захист має здійснюватися у спосіб, передбачений законом.

Юристи Адвокатського об'єднання «Правда» рекомендують не поспішати із поданням позову у спорах про поділ майна. Кожна справа має свої особливості, а неправильно сформульовані вимоги можуть призвести до відмови у позові навіть тоді, коли особа фактично має право на компенсацію або частку в майні. Попередній юридичний аналіз документів, оцінка перспектив спору та правильно обрана стратегія захисту значно підвищують шанси на успішне вирішення справи.

 

Аліменти без шлюбу у 2026 році: чи можна стягнути кошти на дитину та коли потрібно спочатку встановити батьківство

Багато пар сьогодні живуть однією сім'єю без офіційної реєстрації шлюбу. Проте після народження дитини нерідко виникає питання: чи має право дитина на аліменти, якщо її батьки ніколи не були одружені?

Відповідь однозначна — так, має. Водночас відсутність шлюбу може впливати на порядок оформлення аліментів, адже ключове значення має не факт одруження, а юридично підтверджене батьківство.

Фахівці Адвокатського об'єднання «Правда» регулярно супроводжують справи щодо стягнення аліментів, встановлення батьківства та захисту прав дітей. 

Чи можна стягнути аліменти, якщо шлюб не був зареєстрований?

Так. Українське законодавство не пов'язує право дитини на утримання із фактом реєстрації шлюбу між її батьками.

Стаття 141 Сімейного кодексу України встановлює, що мати та батько мають однакові права й обов'язки щодо дитини незалежно від того, перебували вони у шлюбі чи ні. Аналогічний принцип закріплений і статтею 52 Конституції України, яка гарантує рівність прав усіх дітей.

Тому якщо один із батьків проживає окремо від дитини, він не звільняється від обов'язку брати участь у її матеріальному забезпеченні.

Найважливіше питання — чи встановлено батьківство?

Саме цей момент найчастіше визначає, чи можна одразу звертатися до суду за аліментами.

Можливі три ситуації.

1. Чоловік записаний батьком дитини

Якщо чоловік зазначений батьком у свідоцтві про народження, жодних додаткових процедур проходити не потрібно. За відсутності добровільної допомоги аліменти можуть бути стягнуті у судовому порядку.

2. Батьківство визнано добровільно

Якщо батьки не перебували у шлюбі, але подали спільну заяву до органу державної реєстрації актів цивільного стану, після внесення відомостей про батька до актового запису чоловік набуває всіх прав та обов'язків батька, зокрема й обов'язку утримувати дитину.

3. Чоловік не визнає батьківство

Якщо чоловік не записаний батьком або заперечує своє батьківство, спочатку необхідно звернутися до суду із позовом про встановлення батьківства. Лише після набрання законної сили відповідним рішенням суду виникає юридичний обов'язок щодо сплати аліментів.

Як встановити батьківство через суд?

Якщо чоловік відмовляється добровільно визнавати дитину, мати має право звернутися до суду із позовом про встановлення батьківства.

Під час розгляду справи суд оцінює всі наявні докази, які можуть підтверджувати походження дитини.

Найвідомішим доказом є молекулярно-генетична (ДНК) експертиза. Проте це далеко не єдиний можливий доказ.

Суд може враховувати:

• спільне проживання сторін;
• ведення спільного господарства;
• листування між сторонами;
• фотографії;
• показання свідків;
• фінансову допомогу під час вагітності або після народження дитини;
• інші письмові та електронні докази.

Навіть якщо відповідач відмовляється проходити ДНК-експертизу, це не означає автоматичну відмову у позові. Суд оцінює всі докази у їх сукупності.

Чи можна одночасно просити про встановлення батьківства та стягнення аліментів?

Так. На практиці це найбільш ефективний спосіб захисту прав дитини.

В одному позові можна просити суд:

• встановити факт батьківства;
• внести зміни до актового запису про народження дитини;
• стягнути аліменти.

Після встановлення батьківства суд одночасно вирішує питання щодо утримання дитини.

Як можна оформити аліменти?

Добровільний договір

Якщо батьки досягли домовленості, вони можуть укласти нотаріально посвідчений договір про сплату аліментів.

У договорі визначаються:

• розмір аліментів;
• строки та порядок їх сплати;
• механізм індексації;
• участь у додаткових витратах на дитину;
• відповідальність за порушення умов договору.

Такий спосіб дозволяє уникнути тривалих судових спорів.

Судовий наказ

Якщо між сторонами відсутній спір щодо батьківства та заявляється вимога про стягнення аліментів у частці від доходу, справа може бути розглянута у наказному провадженні, що значно швидше за позов.

Позовне провадження

Якщо існує спір щодо розміру аліментів, способу їх стягнення або необхідно встановити батьківство, справа розглядається у позовному провадженні.

Як визначається розмір аліментів?

Розмір аліментів визначається індивідуально з урахуванням обставин кожної справи.

Суд враховує:

• потреби дитини;
• матеріальний стан батьків;
• офіційні та фактичні доходи платника;
• наявність інших дітей або утриманців;
• стан здоров'я сторін;
• інші істотні обставини.

Аліменти можуть бути присуджені:

• у частці від доходу;
• у твердій грошовій сумі.

Водночас закон гарантує мінімальний розмір аліментів, який не може бути меншим за 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Чи можна стягнути аліменти за минулий час?

Так. Однак необхідно довести, що один із батьків звертався із вимогою про надання утримання, а інший ухилявся від виконання свого обов'язку.

Доказами можуть бути:

• листування у месенджерах;
• електронні листи;
• смс-повідомлення;
• письмові звернення;
• інші документи, що підтверджують відмову допомагати дитині.

Чи може чоловік оспорити батьківство?

Так, закон передбачає таку можливість. Водночас Верховний Суд у справі №740/8454/23 зазначив, що особа, яка під час державної реєстрації знала про відсутність біологічного споріднення, не має права у майбутньому оспорювати своє батьківство. Такий підхід спрямований на забезпечення найкращих інтересів дитини.

Відповідальність за несплату аліментів

У разі ухилення від сплати аліментів до боржника можуть застосовуватися:

• пеня;
• штрафи;
• тимчасові обмеження окремих прав;
• примусове виконання рішення;
• суспільно корисні роботи;
• кримінальна відповідальність у випадках, передбачених законом.

Юридична допомога від Адвокатського об'єднання «Правда»

Справи про аліменти часто потребують комплексного юридичного супроводу: встановлення батьківства, збору доказів, визначення реальних доходів платника, підготовки процесуальних документів та представництва інтересів у суді.

Юристи Адвокатського об'єднання «Правда» мають значний практичний досвід у сімейних спорах та допомагають клієнтам захистити права дітей максимально ефективно.

Дізнатися більше про наші послуги можна на офіційному сайті:

https://www.pravda1.com/

Якщо вам необхідно стягнути аліменти, встановити батьківство або отримати професійну консультацію сімейного адвоката, звертайтеся до Адвокатського об'єднання «Правда». Ми допоможемо знайти законне та ефективне рішення саме у вашій ситуації.

Жили як сім'я, але без права на спадщину? Верховний Суд пояснив, чому так

Багато українців роками проживають разом без офіційної реєстрації шлюбу. Вони ведуть спільний побут, купують майно, разом сплачують кредити, підтримують одне одного та фактично є сім'єю. Саме тому після смерті одного зі співмешканців у другого нерідко виникає переконання, що він автоматично має право на спадщину.

Проте така думка є помилковою. Верховний Суд у постанові від 02 січня 2026 року у справі № 308/4969/24 ще раз підтвердив: фактичні сімейні відносини не прирівнюються до зареєстрованого шлюбу у питаннях спадкування.

Обставини справи

Чоловік понад 13 років проживав із жінкою однією сім'єю без реєстрації шлюбу. За цей час вони разом облаштовували побут, виплачували іпотечний кредит за квартиру, а під час тяжкої хвороби жінки чоловік фінансово підтримував її лікування та догляд.

Після початку повномасштабної війни чоловік був мобілізований до лав Збройних Сил України. Поки він проходив військову службу, співмешканка померла. Після повернення він дізнався, що спадщину вже прийняв брат померлої, а доступу до квартири він більше не має.

Вважаючи, що тривале спільне проживання дає йому право успадкувати майно, чоловік звернувся до суду.

Однак суд першої інстанції, апеляційний суд та Верховний Суд дійшли однакового висновку — підстав для задоволення позову немає.

Чому суд відмовив

Основною помилкою позивача було те, що він намагався довести своє право на спадщину як чоловіка померлої.

Відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України спадкоємцями першої черги є:

• діти спадкодавця;
• чоловік або дружина, шлюб яких офіційно зареєстрований;
• батьки.

Співмешканець, навіть якщо проживав разом багато років, до цієї категорії не належить. Сам факт проживання однією сім'єю без державної реєстрації шлюбу не створює статусу подружжя для цілей спадкування.

Чи має співмешканець будь-які спадкові права?

Так, але лише у випадках, прямо передбачених законом.

Особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше п'яти років до відкриття спадщини, можуть бути спадкоємцями четвертої черги відповідно до статті 1264 Цивільного кодексу України.

Однак право на спадкування у четверту чергу виникає лише тоді, коли:

• відсутні спадкоємці попередніх черг;
• вони відмовилися від спадщини;
• не прийняли спадщину;
• усунуті від права на спадкування.

У цій справі брат померлої своєчасно прийняв спадщину як спадкоємець другої черги. Саме тому співмешканець не міг претендувати на спадкове майно, незважаючи на тривале спільне проживання.

Не плутайте спадкування і право власності

Верховний Суд фактично звернув увагу ще на одну важливу обставину: спадкові права та майнові права співмешканців — це різні правові категорії.

Якщо майно було придбане під час спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, за певних умов воно може визнаватися їхньою спільною сумісною власністю відповідно до статті 74 Сімейного кодексу України.

У такому випадку особа може звертатися до суду не з вимогою про визнання права на спадщину, а з вимогою про визнання права власності на свою частку майна. Для цього необхідно довести факт спільного проживання, ведення спільного господарства та участі у придбанні майна.

Саме правильне визначення способу захисту нерідко стає вирішальним фактором успішного вирішення спору.

Що варто зробити, якщо ви проживали без офіційного шлюбу

Якщо після смерті співмешканця виник спір щодо майна, не варто одразу робити висновок, що жодних прав у вас немає.

Перед зверненням до суду варто проаналізувати:

• коли було придбане майно;
• за чиї кошти воно придбавалося;
• чи є спадкоємці попередніх черг;
• чи можна довести факт проживання однією сім'єю;
• який спосіб захисту буде найбільш ефективним саме у вашій ситуації.

Кожна спадкова справа має свої особливості, тому універсального рішення не існує. У багатьох випадках своєчасна юридична допомога дозволяє уникнути помилок та значно підвищити шанси на захист своїх майнових прав.

Висновок

Рішення Верховного Суду ще раз підтверджує: тривале спільне проживання без державної реєстрації шлюбу саме по собі не надає права успадковувати майно як чоловіку чи дружині. Водночас це не означає, що співмешканець завжди позбавлений можливості захистити свої майнові інтереси. У кожній конкретній ситуації необхідно правильно визначити правову позицію та спосіб судового захисту.

Фахівці Адвокатського об'єднання «Правда» допоможуть проаналізувати вашу ситуацію, оцінити перспективи справи, підготувати необхідні документи та представити ваші інтереси в суді.

Якщо у вас виник спір щодо спадщини, поділу майна або встановлення факту проживання однією сім'єю — звертайтеся до АО «Правда». Ми допоможемо захистити ваші права та знайти оптимальне юридичне рішення.

Приховав майно перед розлученням? Як виявити активи другого з подружжя та захистити свої права

Під час розірвання шлюбу багато хто впевнений, що поділити можна лише те майно, про яке обидва знають. Саме тому нерідко один із подружжя намагається приховати свої активи: оформлює автомобілі на родичів, не повідомляє про банківські рахунки, корпоративні права, нерухомість або земельні ділянки.

У результаті інший із подружжя погоджується на поділ майна, навіть не підозрюючи, що значна його частина залишилася «за кадром».

Закон на стороні того, чиї права порушені

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, вважається спільною сумісною власністю незалежно від того, на чиє ім'я воно оформлене, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, стаття 61 Сімейного кодексу України передбачає, що об'єктом права спільної сумісної власності може бути практично будь-яке майно, а також доходи, одержані одним із подружжя.

Під час поділу майна діє принцип рівності часток, визначений статтею 70 Сімейного кодексу України, якщо інше не встановлено домовленістю сторін або шлюбним договором.

Що говорить Верховний Суд?

Верховний Суд неодноразово наголошував, що сама лише реєстрація майна на одного з подружжя не означає, що воно є його особистою власністю.

«Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, а тягар доказування покладається на того з подружжя, який її заперечує».

Також Верховний Суд звертає увагу, що під час вирішення спорів про поділ майна суди повинні встановлювати:

• яке майно фактично існувало на момент припинення спільного господарства;
• коли саме воно було придбане;
• за рахунок яких коштів було набуте;
• чи є воно об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Саме тому довести наявність прихованого майна без належних доказів буває вкрай складно.

Як подружжя найчастіше приховує майно?

На практиці зустрічаються різні способи приховування активів:

• переоформлення автомобілів на близьких родичів;
• відчуження нерухомості незадовго до розлучення;
• приховування земельних ділянок;
• відкриття рахунків у різних банках;
• реєстрація бізнесу або корпоративних прав на інших осіб;
• приховування доходів чи іншого цінного майна.

Часто інший із подружжя навіть не здогадується про існування таких активів.

Чому важливо провести аудит майна?

Перш ніж звертатися до суду із позовом про поділ майна або вимогами щодо аліментів, доцільно з'ясувати, чим насправді володіє інший із подружжя.

Комплексний аудит дозволяє отримати інформацію про наявні активи, перевірити відкриті державні реєстри, встановити зареєстровані об'єкти нерухомості, транспортні засоби, корпоративні права, виконавчі провадження, судові справи та інші відомості, які можуть мати значення для захисту ваших прав.

Саме повна інформація про майновий стан другої сторони часто стає ключовим доказом у суді та допомагає уникнути ситуації, коли після завершення справи з'ясовується, що значна частина майна так і залишилася прихованою.

Коли аудит майна особливо необхідний?

Його варто провести, якщо:

• ви плануєте поділ спільного майна;
• виник спір щодо аліментів;
• є підозри, що майно оформлено на інших осіб;
• інший із подружжя приховує свої доходи;
• необхідно підготувати доказову базу до судового процесу.

Як ми можемо допомогти?

Адвокатське об'єднання «Правда» не лише супроводжує справи про розірвання шлюбу, поділ майна та стягнення аліментів, а й проводить комплексний аудит майнового стану особи для підготовки сильної доказової бази.

Ми допоможемо встановити наявне майно, проаналізувати інформацію з державних реєстрів, оцінити перспективи справи та розробити ефективну стратегію захисту ваших інтересів.

Детальніше про наші послуги можна дізнатися на сайті: https://www.pravda1.com/.

Якщо ви підозрюєте, що другий із подружжя приховує майно або доходи, не відкладайте вирішення питання. Своєчасний аудит активів може стати вирішальним фактором для справедливого поділу майна та успішного захисту ваших прав у суді.

Позбавлення батьківських прав: чому несплата аліментів не гарантує перемогу в суді

Багато хто вважає, що якщо один із батьків роками не сплачує аліменти та не бере участі у вихованні дитини, суд обов'язково позбавить його батьківських прав. Насправді все значно складніше. Українське законодавство та судова практика виходять із того, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який застосовується лише тоді, коли це справді відповідає найкращим інтересам дитини.

Підстави для позбавлення батьківських прав визначені статтею 164 Сімейного кодексу України:

«Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини».

Однак наявність заборгованості зі сплати аліментів сама по собі ще не означає, що позов буде задоволено. Суд завжди досліджує, чи дійсно батько або мати свідомо ухилялися від виконання своїх обов'язків, чи підтримували зв'язок із дитиною, цікавилися її життям, здоров'ям, навчанням та розвитком.

Саме на цьому наголосив Верховний Суд у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 686/2794/24:

«Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками».

Іншими словами, суд оцінює не окремий факт несплати аліментів, а загальне ставлення особи до виконання батьківських обов'язків. Якщо один із батьків повністю самоусунувся від життя дитини, не спілкується з нею, не допомагає матеріально та не бере участі у її вихованні, саме сукупність таких обставин може стати підставою для позбавлення батьківських прав.

Водночас суди наголошують, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом. Тому в кожній справі вирішальне значення мають докази: документи про заборгованість зі сплати аліментів, висновок органу опіки та піклування, характеристики, показання свідків, листування та інші матеріали, які підтверджують реальне ставлення батьків до дитини.

Варто пам'ятати і про ще один важливий нюанс: навіть після позбавлення батьківських прав обов'язок утримувати дитину не припиняється. Аліменти й надалі підлягають сплаті, а вже наявна заборгованість може бути стягнута в примусовому порядку.

Якщо ви плануєте звернутися до суду з таким позовом або бажаєте оцінити перспективи своєї справи, фахівці Адвокатського об'єднання «Правда» допоможуть проаналізувати ситуацію, підготувати необхідні документи та захистити ваші інтереси в суді.

```

Аліменти у 2026 році: що потрібно знати батькам про розмір виплат, порядок стягнення та відповідальність

Після розірвання шлюбу або окремого проживання батьків питання матеріального забезпечення дитини залишається одним із найважливіших. Законодавство України покладає на обох батьків однаковий обов'язок утримувати дитину незалежно від того, з ким вона проживає.

У 2026 році порядок визначення аліментів істотно не змінився, однак розмір виплат залежить від актуального прожиткового мінімуму та матеріального становища кожного з батьків.

Як можуть сплачуватися аліменти

Закон передбачає декілька способів виконання аліментного обов'язку.

Перший варіант — добровільна домовленість між батьками. Вони можуть самостійно визначити суму, строки та порядок сплати. Найбільш безпечним є оформлення такої домовленості письмово, а ще краще — посвідчення її нотаріусом.

Другий спосіб — звернення до суду. Якщо згоди досягти не вдалося, суд визначає розмір аліментів залежно від обставин справи. Виплати можуть бути встановлені як у відсотках від доходу платника, так і у фіксованій грошовій сумі.

Також батьки можуть укласти нотаріально посвідчений договір. Його перевага полягає в тому, що у разі невиконання умов документ одразу може бути пред'явлений до примусового виконання без необхідності повторного звернення до суду.

Щоб дізнатися більше про відповідальність за несплату аліментів та можливі наслідки для боржника, перегляньте наше відео нижче.

Від чого залежить розмір аліментів

Під час визначення розміру виплат суд оцінює не лише офіційний дохід платника.

Беруться до уваги:

• матеріальний стан кожного з батьків;
• стан здоров'я сторін;
• наявність інших дітей або осіб, яких утримує платник;
• майновий стан;
• дороговартісні покупки або інші значні витрати, якщо їх походження не підтверджене доходами.

Головним критерієм залишається забезпечення належного рівня життя дитини.

Мінімальний та рекомендований розмір аліментів у 2026 році

Закон встановлює дві важливі величини.

Мінімальний гарантований розмір становить 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Нижче цієї суми суд, як правило, не може визначити аліменти.

У 2026 році це:

• 1 408,50 грн — для дітей до 6 років;
• 1 756 грн — для дітей віком від 6 до 18 років.

Разом із цим існує рекомендований розмір аліментів, який відповідає повному прожитковому мінімуму.

У 2026 році він становить:

• 2 817 грн — для дітей до 6 років;
• 3 512 грн — для дітей від 6 до 18 років.

Якщо фінансові можливості платника дозволяють, суд може визначити саме такий або навіть більший розмір виплат.

Коли аліменти визначаються як частина доходу

За наявності стабільного офіційного заробітку суди найчастіше визначають аліменти у відсотках від доходу.

Найпоширеніший підхід виглядає так:

• одна дитина — 25% доходу;
• двоє дітей — приблизно третина доходу;
• троє і більше дітей — до половини доходу.

Водночас суд може відступити від цих пропорцій, якщо цього потребують інтереси дитини або конкретні життєві обставини.

Чи існує максимальна межа

Так.

У примусовому порядку аліменти не можуть перевищувати десятикратний прожитковий мінімум для дитини відповідного віку.

У 2026 році максимальна сума становить:

• 28 170 грн — для дітей до 6 років;
• 35 120 грн — для дітей від 6 до 18 років.

Якщо ж батьки домовилися добровільно про більшу суму, закон цьому не перешкоджає.

Коли бухгалтерія утримує аліменти із заробітної плати

Роботодавець не може самостійно розпочати відрахування.

Підставою є лише один із таких документів:

• виконавчий лист або постанова державного чи приватного виконавця;
• нотаріально посвідчений договір про сплату аліментів;
• письмова заява самого працівника про добровільне утримання коштів (за відсутності виконавчого провадження).

При цьому відрахування здійснюються після сплати податків.

Загальне правило передбачає, що із заробітної плати може бути утримано не більше 50% доходу, однак якщо йдеться про аліменти на неповнолітніх дітей, ця межа може сягати 70%.

З яких доходів сплачуються аліменти

Для розрахунку аліментів враховується більшість видів доходу платника.

Зокрема:

• заробітна плата;
• премії;
• надбавки;
• лікарняні;
• відпускні;
• винагороди за цивільно-правовими договорами.

Водночас окремі державні соціальні виплати мають спеціальне цільове призначення, тому аліменти з них не утримуються.

Особливості для фізичних осіб-підприємців

Статус підприємця не звільняє особу від обов'язку утримувати дитину.

Якщо аліменти стягуються з ФОП, порядок визначення доходу залежить від системи оподаткування.

Для підприємців на спрощеній системі враховується фактично отриманий дохід.

Для ФОП на загальній системі базою є чистий дохід після віднімання документально підтверджених витрат.

Якщо реальний дохід складно визначити або він є нестабільним, суд може встановити аліменти у твердій грошовій сумі.

На що варто звернути увагу

Спори щодо аліментів давно перестали зводитися лише до визначення відсотка від заробітної плати. Суд дедалі частіше аналізує реальний рівень життя платника, його витрати, майно та фінансові можливості.

Саме тому як платнику, так і отримувачу
аліментів важливо своєчасно збирати докази доходів, витрат та інших обставин, які можуть вплинути на остаточний розмір виплат.

Якщо ви зіткнулися зі спором щодо стягнення аліментів, потребуєте збільшення або зменшення їх розміру, стягнення заборгованості чи захисту своїх прав у виконавчому провадженні, не відкладайте вирішення питання. Кожна справа має свої особливості, а правильно обрана правова стратегія часто є вирішальною для досягнення справедливого результату.

Адвокатське об'єднання «Правда» надає комплексну правову допомогу у сімейних спорах, пов'язаних з аліментами. Наші адвокати допоможуть проаналізувати вашу ситуацію, зібрати необхідні докази, підготувати процесуальні документи та ефективно представити ваші інтереси в суді й під час виконавчого провадження. Звертайтеся до АО «Правда» — ми зробимо все можливе, щоб забезпечити належний захист ваших прав та інтересів дитини.

Підводні камені спадщини: про які правила українці дізнаються занадто пізно

 

Спадщина: про які правила українці найчастіше дізнаються занадто пізно

Питання спадщини здається простим лише на перший погляд. Багато людей переконані, що після смерті родича достатньо звернутися до нотаріуса та отримати майно. Насправді ж саме спадкові справи нерідко стають причиною тривалих конфліктів між родичами, втрати майна та багаторічних судових спорів.

Однією з найпоширеніших помилок є переконання, що спадщина — це виключно квартира, будинок чи земельна ділянка. Насправді до спадщини входять майже всі майнові права та обов'язки померлої особи. Разом із нерухомістю спадкоємці можуть отримати банківські вклади, корпоративні права, транспортні засоби, цінні папери та інші активи. Водночас окремі права, нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, у спадщину не переходять.

Важливу роль відіграє наявність заповіту. Саме він дозволяє людині самостійно визначити долю свого майна після смерті. Проте навіть заповіт не завжди є остаточним вирішенням питання. Закон захищає окремих спадкоємців, які можуть претендувати на частину спадщини незалежно від волі спадкодавця. Саме через це після відкриття спадщини нерідко виникають несподівані для інших спадкоємців правові наслідки.

Якщо ж заповіт відсутній, починають діяти правила спадкування за законом. У такому випадку значення має ступінь спорідненості зі спадкодавцем. При цьому багато людей помилково вважають, що будь-який близький родич автоматично має право на спадщину. Насправді закон встановлює чітку черговість, і право наступної черги виникає лише за відсутності спадкоємців попередньої.

Окремої уваги заслуговують строки прийняття спадщини. Саме через їх пропуск люди найчастіше змушені звертатися до суду. Після смерті спадкодавця спадкоємцям надається лише шість місяців для оформлення своїх прав. Багато хто відкладає це питання, вважаючи, що часу достатньо, однак після закінчення встановленого строку відновлення своїх прав може вимагати додаткових витрат часу та коштів.

Часто громадяни також не знають, що окремі спадкоємці можуть вважатися такими, що прийняли спадщину автоматично. Йдеться насамперед про осіб, які постійно проживали разом зі спадкодавцем на момент його смерті. Проте навіть у таких ситуаціях нерідко виникає необхідність доводити факт спільного проживання документально.

Ще одним поширеним міфом є думка, що отримати спадщину може будь-який родич. Законодавство передбачає випадки, коли особа може бути усунена від спадкування. Наприклад, якщо буде доведено, що вона ухилялася від обов'язку утримувати спадкодавця або свідомо перешкоджала реалізації його останньої волі. Такі справи зазвичай є складними та потребують ретельного дослідження доказів.

Практика показує, що більшість спадкових конфліктів виникає не через саму спадщину, а через несвоєчасне оформлення документів, необізнаність із законодавством або сімейні суперечки, які роками залишалися невирішеними. Саме тому після смерті близької людини не варто відкладати звернення до фахівців та сподіватися, що питання вирішиться саме собою.

Спадщина — це не лише майно, а й юридична процедура зі своїми правилами, строками та ризиками. Розуміння цих правил дозволяє уникнути непотрібних конфліктів і зберегти те, що належить спадкоємцям за законом або заповітом.

Якщо вам необхідний спадковий адвокат та допомога з оформленням спадщини, відновленням строку для її прийняття, оскарженням заповіту чи вирішенням спадкового спору, звертайтеся до Адвокатського об'єднання «Правда». Наші адвокати допоможуть захистити ваші права та знайти оптимальне рішення навіть у найскладніших спадкових справах.

Спадщина чи спільне майно подружжя: що потрібно довести спадкоємцям?

Після смерті близької людини між спадкоємцями нерідко виникають суперечки щодо складу спадкового майна. Особливо складними є ситуації, коли майно було набуте під час шлюбу, адже в такому випадку діють спеціальні правила сімейного законодавства.

Нещодавно Верховний Суд вкотре звернув увагу на важливий принцип: майно, придбане під час шлюбу, вважається спільною сумісною власністю подружжя. Тому спадкоємці не можуть обмежитися лише твердженням про те, що певне майно належало виключно померлому. Для цього необхідно надати належні докази, які спростовують презумпцію спільної власності.

У справі, яку розглядав Верховний Суд, після смерті чоловіка між його дітьми та дружиною виник спір щодо нерухомості, земельної ділянки, банківських коштів, транспортних засобів та інших активів. Частину майна нотаріус не зміг оформити у спадщину, тому сторони звернулися до суду.

Діти померлого наполягали, що певне майно повністю належало їхньому батькові та повинно увійти до спадкової маси. Водночас вдова стверджувала, що окремі об'єкти є її особистою приватною власністю або належать їй як співвласнику подружнього майна.

Верховний Суд зазначив, що закон передбачає презумпцію спільної сумісної власності щодо майна, набутого у шлюбі. Саме тому особа, яка заперечує такий статус майна, повинна довести свої твердження належними доказами. За відсутності таких доказів майно вважається спільним, а до складу спадщини входить лише частка померлого співвласника.

Суд також підкреслив, що кожна спадкова справа є індивідуальною. Важливе значення мають джерела придбання майна, час його набуття, наявність договорів, банківських документів, підтвердження витрат та інші докази, які можуть вплинути на визначення складу спадкової маси.

Висновок

Спадкоємцям варто пам’ятати: якщо майно було придбане під час шлюбу, воно автоматично не вважається особистою власністю спадкодавця. Для включення такого майна до спадщини в повному обсязі необхідно довести, що воно не є спільною сумісною власністю подружжя. Саме від правильного визначення правового статусу майна залежить розмір спадкових часток та подальший захист прав спадкоємців.

Якщо ви зіткнулися зі спадковим спором, маєте питання щодо оформлення спадщини або визначення складу спадкового майна, звертайтеся до Адвокатського об'єднання «Правда». Наші фахівці допоможуть захистити ваші права та знайти оптимальне правове рішення навіть у найскладніших спадкових справах.

Коли байдужість до дитини має юридичні наслідки: позбавлення батьківських прав

Позбавлення батьківських прав є одним із найсерйозніших заходів сімейно-правової відповідальності, який застосовується виключно судом та лише за наявності передбачених законом підстав. Основною метою такого механізму є захист прав та інтересів дитини у випадках, коли один із батьків свідомо не виконує своїх обов'язків або створює загрозу для її розвитку та благополуччя.

Правове регулювання даного питання здійснюється насамперед Сімейним кодексом України. Відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України, мати або батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони без поважної причини не забрали дитину з пологового будинку чи іншого закладу охорони здоров'я та протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування, ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, жорстоко поводяться з нею, є хронічними алкоголіками або наркоманами, вдаються до експлуатації дитини чи примушують її до жебракування або бродяжництва, а також якщо були засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Разом із тим сама лише відсутність спілкування з дитиною чи несплата аліментів не завжди є достатньою підставою для позбавлення батьківських прав. Суд у кожній справі досліджує поведінку батька або матері в цілому, встановлює наявність свідомого та тривалого ухилення від виконання батьківських обов'язків, а також перевіряє, чи відповідає таке рішення найкращим інтересам дитини.

Справи про позбавлення батьківських прав розглядаються виключно в судовому порядку. Позивачу необхідно підготувати належну доказову базу, яка може підтверджувати відсутність участі другого з батьків у житті дитини, неналежне виконання батьківських обов'язків, факти насильства, наявність залежностей або інші обставини, визначені законом.

Обов'язковим учасником таких справ є орган опіки та піклування. Відповідно до статті 19 Сімейного кодексу України, цей орган подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору. Проте такий висновок не є обов'язковим для суду, якщо суд дійде висновку, що він недостатньо обґрунтований або суперечить інтересам дитини.

Після набрання законної сили рішенням суду особа втрачає особисті немайнові права щодо дитини, право на її виховання, представництво інтересів, отримання пільг та державної допомоги, пов'язаних із батьківством. Водночас дитина зберігає право на отримання аліментів та право на спадкування після особи, позбавленої батьківських прав.

Окремо варто зазначити, що після позбавлення батьківських прав дитина може бути усиновлена іншою особою у порядку, визначеному Сімейним кодексом України. Процедура усиновлення має низку законодавчих особливостей та потребує ретельної підготовки документів. Детальніше про цей процес розповідаємо у нашому відео.

Кожна справа щодо позбавлення батьківських прав є індивідуальною та потребує ретельного аналізу обставин, збору доказів і правильної правової позиції. Саме тому перед зверненням до суду доцільно отримати професійну юридичну допомогу.

Фахівці Адвокатського об'єднання «Правда» надають комплексний супровід у справах щодо позбавлення та поновлення батьківських прав, допомагають зібрати необхідні докази, підготувати процесуальні документи та представляють інтереси клієнтів у суді.

Детальніше про наші послуги можна дізнатися на сайті: Адвокатського об'єднання "Правда".

Розлучення через суд: що важливо знати перед поданням позову

Розірвання шлюбу через суд є однією з найпоширеніших категорій сімейних справ в Україні. Попри те, що сама процедура здається простою, на практиці сторони часто стикаються з труднощами під час підготовки документів, визначення підсудності та безпосереднього розгляду справи. Особливо це стосується ситуацій, коли у подружжя є неповнолітні діти або одна зі сторін не погоджується на припинення шлюбу.

Сімейний кодекс України прямо визначає підстави для розірвання шлюбу у судовому порядку. Відповідно до статті 112 Сімейного кодексу України: «Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення».

  

Також законом передбачено, що під час розгляду справи суд повинен дослідити фактичні взаємини між сторонами та обставини сімейного життя. Зокрема, стаття 112 Сімейного кодексу України встановлює: «Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя».

На практиці суди виходять із того, що примусове збереження шлюбу є неприпустимим, якщо сімейні відносини фактично припинені. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що відсутність взаєморозуміння між подружжям, припинення спільного проживання та втрату сімейних стосунків можна вважати достатніми підставами для розірвання шлюбу. Судова практика також свідчить про те, що навіть за наявності заперечень одного з подружжя суд може ухвалити рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено фактичний розпад сім’ї.

Окремо варто зазначити, що розірвання шлюбу не означає автоматичного вирішення спорів щодо аліментів, дітей чи поділу майна. Такі питання можуть розглядатися окремо, що дозволяє значно швидше завершити сам процес розлучення. Саме тому у багатьох випадках адвокати рекомендують не об’єднувати всі вимоги в одному позові, особливо якщо між сторонами існує конфлікт щодо майна або визначення місця проживання дитини.

Судовий процес також має свої процесуальні особливості. Якщо відповідач не заперечує проти розірвання шлюбу, справа може бути розглянута у відносно короткі строки. Водночас подання клопотань про примирення, неявка сторін у засідання або необхідність витребування додаткових доказів можуть суттєво впливати на тривалість розгляду справи.

У сімейних спорах важливо не лише знати свої права, а й правильно реалізувати їх у судовому процесі. Помилки у підготовці позову або неналежне оформлення документів нерідко призводять до затягування розгляду справи та додаткових витрат часу.

АО «Правда» надає правову допомогу у справах щодо розірвання шлюбу, стягнення аліментів, визначення місця проживання дітей та поділу майна. Фахівці адвокатського об’єднання допомагають підготувати процесуальні документи, супроводжують клієнтів на всіх етапах судового розгляду та забезпечують професійний захист інтересів у сімейних спорах.

Детальніше про послуги сімейного адвоката: Сімейний адвокат АО «Правда»

Реформа чи хаос? Чому новий Цивільний кодекс України викликав хвилю критики

Реформа чи ризик: чому новий Цивільний кодекс України викликав хвилю суперечок

Оновлення законодавства є необхідною частиною розвитку будь-якої держави, особливо для країни, яка прагне інтеграції до Європейського Союзу. Саме тому в Україні було представлено проєкт нового Цивільного кодексу, який має кардинально змінити підхід до регулювання цивільних, сімейних та майнових відносин. Проте замість однозначної підтримки документ викликав масштабні дискусії серед юристів, правозахисників, журналістів та громадськості. Причиною цього стали як окремі спірні положення, так і сам спосіб підготовки законопроєкту.

Однією з головних проблем, на яку звертають увагу критики, є надмірна складність документа. Новий кодекс містить сотні сторінок нових понять і конструкцій, значна частина яких незрозуміла не лише пересічним громадянам, а навіть окремим практикуючим юристам. Автори реформи пояснюють це бажанням відійти від радянської правової системи та наблизити українське законодавство до європейських стандартів. Однак виникає логічне питання: чи не стане право занадто складним для людей, яких воно повинно захищати?

Особливий резонанс викликала поява нової правничої термінології. Наприклад, звичні слова замінюються маловідомими поняттями, які походять із римського права або старої української юридичної мови. Формально це виглядає як крок до розвитку правової культури, але фактично може створити плутанину у правозастосуванні. Закон повинен бути зрозумілим для громадян, адже саме вони щоденно стикаються з питаннями спадщини, договорів, майна чи сімейних відносин.

Окрему дискусію викликають зміни у сфері захисту інформації та приватності. Проєкт кодексу передбачає можливість вимагати видалення інформації про себе із відкритих джерел. З одного боку, це відповідає сучасним стандартам захисту персональних даних та праву людини на приватне життя. З іншого — існує ризик, що подібний механізм стане інструментом для приховування суспільно важливої інформації, особливо у справах, пов’язаних із корупцією чи зловживанням владою.

До речі, детальніше про найбільш суперечливі зміни до Цивільного кодексу та їхній вплив на сімейні спори можна переглянути у нашому відео: Instagram-відео адвокатського об’єднання «Правда»  та в Youtube Адвокатського об'єднання "Правда".

Не менш суперечливими є зміни, які стосуються сімейних відносин. Новий кодекс значно посилює роль офіційної реєстрації шлюбу та фактично звужує права осіб, які проживають у цивільному союзі. Це може створити проблеми для багатьох сімей, які роками ведуть спільне господарство без офіційного оформлення стосунків. У випадку розірвання таких відносин питання поділу майна стане набагато складнішим і, ймовірно, несправедливим для одного з партнерів.

Також увагу суспільства привернули норми щодо аліментів та примирення подружжя. Ідея про можливість звільнення від аліментів у певних випадках викликала побоювання щодо захисту прав дитини. Адже утримання дитини є обов’язком обох батьків незалежно від їхнього матеріального становища. Крім того, обов’язок суду сприяти примиренню подружжя може стати проблемою у справах, де існує домашнє насильство або психологічний тиск.

Саме тому сьогодні особливо важливо своєчасно отримувати професійну правову допомогу та правильно оцінювати ризики під час сімейних спорів, розірвання шлюбу чи поділу майна. Більше інформації про процедуру розлучення через суд та захист сімейних прав можна знайти на сайті адвокатського об’єднання «Правда»: Розірвання шлюбу через суд — адвокатське об’єднання «Правда» .

Попри критику, не можна заперечувати, що чинне цивільне законодавство України дійсно потребує оновлення. Світ змінився: з’явилися цифрові активи, криптовалюти, електронні договори, нові форми комунікації та ведення бізнесу. Законодавство повинно реагувати на ці зміни й забезпечувати ефективний захист прав людини в сучасних умовах. Проте будь-яка реформа має бути зрозумілою, виваженою та такою, що враховує інтереси суспільства.

Отже, дискусія навколо нового Цивільного кодексу показала, наскільки важливим є цивільне право для кожного громадянина. Саме воно регулює повсякденне життя людей — від сімейних відносин до права власності. Тому ухвалення такого масштабного документа потребує не лише політичної підтримки, а й широкого професійного та громадського обговорення.

У разі виникнення сімейних спорів, питань щодо розірвання шлюбу, аліментів, поділу майна чи інших цивільно-правових проблем варто звертатися за професійною допомогою до адвокатського об’єднання «Правда», де можна отримати кваліфіковану консультацію та правовий супровід відповідно до актуальних змін законодавства.

Чи можна розлучитися без повернення в Україну?

Тисячі українців після початку повномасштабної війни залишилися за кордоном. Хтось будує нове життя, хтось тимчасово виїхав із дітьми, а хтось уже давно фактично не підтримує сімейні відносини. І саме тоді виникає питання: невже для розлучення потрібно повертатися в Україну?

Насправді — ні. Українське законодавство дозволяє розірвати шлюб дистанційно, навіть якщо обидва з подружжя перебувають в іншій країні.

Відповідно до частини 2 статті 28 Цивільного процесуального кодексу України:

«Позови про розірвання шлюбу можуть пред’являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача».

 

Тобто закон прямо передбачає ситуації, коли людина фізично не може приїхати до України, і це не позбавляє її права на розлучення.

Більше того, якщо обоє з подружжя проживають за кордоном, справа все одно може розглядатися українським судом. Про це прямо зазначено у статті 29 Цивільного процесуального кодексу України:

«Підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду».

Багато людей помилково думають, що без особистої присутності суд не розгляне справу. Однак закон дозволяє це зробити дистанційно. Відповідно до частини 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України:

«Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності».

Саме тому сьогодні все більше українців оформлюють розлучення, перебуваючи у Польщі, Німеччині, Ірландії, Чехії, Канаді чи інших країнах — без повернення в Україну та без особистої участі в суді.

Таку практику підтверджує і Верховний Суд. У постанові від 07 квітня 2025 року у справі № 757/10360/23-ц Верховний Суд зазначив:

«Підсудність справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду».

Також суд наголосив:

«Право на звернення до суду гарантовано, доступ до суду має бути забезпечено».

Ця практика важлива, адже вона підтверджує: проживання за кордоном не може бути підставою для обмеження права людини на розірвання шлюбу.

На практиці процедура виглядає значно простіше, ніж здається. Людина може передати документи адвокату дистанційно, оформити довіреність через консульство або підписати документи онлайн. У більшості випадків особиста присутність у суді взагалі не потрібна.

Якщо ви перебуваєте за кордоном і хочете розірвати шлюб без повернення в Україну — звертайтеся до АО «Правда». Ми допоможемо пройти процедуру дистанційно, підготуємо всі необхідні документи та супроводимо справу до отримання рішення суду.

Чи можна забрати все майно при розлученні?

Чи можна забрати все майно при розлученні?

Коли люди чують про розлучення, один із найбільших страхів — залишитися без майна. Квартира, автомобіль, бізнес, заощадження, навіть речі, у які вкладалися роками, раптом стають предметом конфлікту.

І саме в цей момент виникає питання: чи може один із подружжя забрати все майно собі?

Насправді українське законодавство не дозволяє просто “залишити ні з чим” іншу сторону. Але водночас майнові спори під час розлучення — це далеко не лише про принцип “усе навпіл”. На практиці саме тут починаються найсерйозніші конфлікти, приховування майна, переоформлення квартир на родичів, продаж автомобілів без відома іншого з подружжя та спроби довести, що “це було куплено за особисті кошти”.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України, усе майно, набуте під час шлюбу, вважається спільною сумісною власністю подружжя. І не має значення, хто саме заробляв більше, на кого оформлена квартира чи автомобіль, або хто офіційно працював. Якщо майно придбане у шлюбі за спільні кошти — воно, як правило, підлягає поділу.

Саме тому під час розлучення можуть ділитися квартири, будинки, земельні ділянки, автомобілі, банківські вклади, доходи, частки у бізнесі, побутова техніка та навіть борги, якщо вони були створені в інтересах сім’ї.

«Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу».

Простими словами — якщо квартира, автомобіль чи інше майно були придбані у шлюбі, суд вважає їх спільними, доки одна зі сторін не доведе протилежне.

Однак важливо розуміти: не все майно автоматично стає спільним. Закон визначає категорію особистої приватної власності, яка не підлягає поділу навіть після розірвання шлюбу.

Відповідно до статті 57 Сімейного кодексу України до неї належить майно, придбане до шлюбу, спадщина, подароване майно, речі індивідуального користування, а також майно, придбане за особисті кошти одного з подружжя.

Наприклад, якщо людина ще до шлюбу мала квартиру, продала її та вже у шлюбі купила іншу нерухомість за ці ж кошти — таке майно може залишитися її особистою власністю. Але лише за умови, що це буде підтверджено документально. Саме тому у майнових спорах ключову роль відіграють не емоції чи “відчуття справедливості”, а документи, банківські виписки, договори та докази походження коштів.

«У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя».

Тобто ключове значення у майнових спорах мають не емоції чи “відчуття справедливості”, а документи, банківські виписки, договори та докази походження коштів.

У більшості випадків суд дотримується принципу рівності часток, тобто ділить майно порівну. Проте це не означає, що рішення завжди буде саме 50 на 50. Суд може відступити від цього принципу, якщо один із подружжя не брав участі у забезпеченні сім’ї, приховував майно, витрачав кошти на шкоду інтересам родини або намагався штучно створити борги.

Особливо важливу роль у таких справах відіграє наявність дітей. Якщо після розлучення діти залишаються проживати з одним із батьків, суд може збільшити його частку у майні, якщо це необхідно для забезпечення належних умов проживання та розвитку дитини.

На практиці найбільша проблема полягає навіть не у самому поділі майна, а у спробах одного з подружжя приховати активи ще до початку судового процесу. Часто люди звертаються за юридичною допомогою вже тоді, коли квартира переоформлена на родичів, автомобіль проданий, а кошти з рахунків давно зняті. Саме тому у подібних справах надзвичайно важливо діяти швидко та грамотно.

Українське законодавство дозволяє накласти арешт на майно ще до винесення рішення суду, щоб унеможливити його продаж чи переоформлення. Крім того, важливо ще на початку спору правильно визначити: яке майно є спільним, а яке можна визнати особистою власністю одного з подружжя.

Окремо варто звернути увагу і на так званий “цивільний шлюб”. Багато людей помилково вважають, що якщо шлюб офіційно не зареєстрований, то жодних майнових прав не виникає. Насправді це не зовсім так. Якщо чоловік та жінка проживали однією сім’єю, вели спільне господарство та разом купували майно, суд може визнати таке майно спільною сумісною власністю. Але факт спільного проживання та спільних витрат доведеться підтверджувати у судовому порядку.

Відповідно до статті 74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Тобто навіть без офіційного шлюбу суд може визнати майно спільним, якщо буде доведено факт проживання однією сім’єю та ведення спільного господарства.

Поділ майна — це не лише юридичний процес, а й питання фінансової безпеки людини після розлучення. Саме тому будь-які необдумані дії, спроби “сховати” майно чи усні домовленості без документів часто закінчуються серйозними втратами.

Тому відповідь на питання “чи можна забрати все майно при розлученні?” — скоріше ні. Але без належного захисту своїх прав, без документів та правильної правової позиції людина дійсно ризикує втратити значну частину того, що створювала роками. Саме тому у майнових спорах вирішальне значення мають не емоції, а своєчасні дії, доказова база та професійна юридична стратегія.

Якщо ви зіткнулися з майновим спором під час розлучення або хочете заздалегідь захистити свої інтереси — звертайтесь до Адвокатського об’єднання «Правда».

Наші спеціалісти допоможуть проаналізувати вашу ситуацію, оцінити ризики, підготувати необхідні документи та забезпечити ефективний захист ваших прав як у переговорах, так і в суді.

Автор статті, юрист Рівненської філії 

адвокатського обʼєднання Правда 

Желязко Аліна Валеріївна

Розлучення у 2026 році: як розірвати шлюб швидко та без зайвих проблем

Розлучення — це не лише емоційно складний процес, а й юридично непростий. Більшість людей стикаються з проблемами вже на першому етапі: як правильно подати документи, що робити з дітьми, як поділити майно.

Помилки на старті можуть призвести до затягування справи на місяці або навіть роки.

⚖️ Адвокатське об’єднання «Правда»
Розлучення під ключ по всій Україні

📞 +38 (098) 135-64-65

Як проходить розлучення в Україні

Розірвання шлюбу можливе двома способами:

• через РАЦС — якщо немає дітей і обидві сторони згодні
• через суд — у всіх інших випадках

Саме судовий процес є найпоширенішим і водночас найскладнішим.

Основні проблеми при розлученні

На практиці клієнти стикаються з такими труднощами:

• друга сторона не дає згоду
• є спір щодо дітей
• потрібно стягнути аліменти
• поділ майна
• затягування суду

Без правильної стратегії справа може тривати дуже довго.

Як розлучитись швидко

У більшості випадків розлучення можна значно прискорити, якщо:

• правильно підготувати позов
• обрати правильну підсудність
• уникнути зайвих спорів
• використати дистанційний формат

На практиці ми отримуємо рішення суду від 2 до 10 днів.

Розлучення без вашої участі

Вам не обов’язково ходити в суд. Ми можемо провести розлучення:

• без вашої присутності
• онлайн
• якщо ви за кордоном

Ви просто передаєте документи — і отримуєте готове рішення.

Скільки коштує розлучення

Ціна залежить від складності справи, але в більшості випадків:

💰 Розлучення під ключ — від 7000 грн

У вартість входить повний супровід: від подачі позову до отримання рішення суду.

Хочете швидке розлучення без нервів?

АО «Правда» — досвід у сімейних справах по всій Україні

📞 Отримати консультацію

Висновок

Розлучення — це процес, який можна пройти швидко і без зайвих проблем, якщо діяти правильно з самого початку.

Чим раніше ви звернетесь до адвоката — тим простіше і дешевше буде вирішення питання.

Оказание юридической помощи иностранным 

гражданам в Украине.