Шлюб на окупованій території: як визнати в Україні? Реальна практика адвоката

 

Аліменти у 2026 році: що потрібно знати батькам про розмір виплат, порядок стягнення та відповідальність

Після розірвання шлюбу або окремого проживання батьків питання матеріального забезпечення дитини залишається одним із найважливіших. Законодавство України покладає на обох батьків однаковий обов'язок утримувати дитину незалежно від того, з ким вона проживає.

У 2026 році порядок визначення аліментів істотно не змінився, однак розмір виплат залежить від актуального прожиткового мінімуму та матеріального становища кожного з батьків.

Як можуть сплачуватися аліменти

Закон передбачає декілька способів виконання аліментного обов'язку.

Перший варіант — добровільна домовленість між батьками. Вони можуть самостійно визначити суму, строки та порядок сплати. Найбільш безпечним є оформлення такої домовленості письмово, а ще краще — посвідчення її нотаріусом.

Другий спосіб — звернення до суду. Якщо згоди досягти не вдалося, суд визначає розмір аліментів залежно від обставин справи. Виплати можуть бути встановлені як у відсотках від доходу платника, так і у фіксованій грошовій сумі.

Також батьки можуть укласти нотаріально посвідчений договір. Його перевага полягає в тому, що у разі невиконання умов документ одразу може бути пред'явлений до примусового виконання без необхідності повторного звернення до суду.

Щоб дізнатися більше про відповідальність за несплату аліментів та можливі наслідки для боржника, перегляньте наше відео нижче.

Від чого залежить розмір аліментів

Під час визначення розміру виплат суд оцінює не лише офіційний дохід платника.

Беруться до уваги:

• матеріальний стан кожного з батьків;
• стан здоров'я сторін;
• наявність інших дітей або осіб, яких утримує платник;
• майновий стан;
• дороговартісні покупки або інші значні витрати, якщо їх походження не підтверджене доходами.

Головним критерієм залишається забезпечення належного рівня життя дитини.

Мінімальний та рекомендований розмір аліментів у 2026 році

Закон встановлює дві важливі величини.

Мінімальний гарантований розмір становить 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Нижче цієї суми суд, як правило, не може визначити аліменти.

У 2026 році це:

• 1 408,50 грн — для дітей до 6 років;
• 1 756 грн — для дітей віком від 6 до 18 років.

Разом із цим існує рекомендований розмір аліментів, який відповідає повному прожитковому мінімуму.

У 2026 році він становить:

• 2 817 грн — для дітей до 6 років;
• 3 512 грн — для дітей від 6 до 18 років.

Якщо фінансові можливості платника дозволяють, суд може визначити саме такий або навіть більший розмір виплат.

Коли аліменти визначаються як частина доходу

За наявності стабільного офіційного заробітку суди найчастіше визначають аліменти у відсотках від доходу.

Найпоширеніший підхід виглядає так:

• одна дитина — 25% доходу;
• двоє дітей — приблизно третина доходу;
• троє і більше дітей — до половини доходу.

Водночас суд може відступити від цих пропорцій, якщо цього потребують інтереси дитини або конкретні життєві обставини.

Чи існує максимальна межа

Так.

У примусовому порядку аліменти не можуть перевищувати десятикратний прожитковий мінімум для дитини відповідного віку.

У 2026 році максимальна сума становить:

• 28 170 грн — для дітей до 6 років;
• 35 120 грн — для дітей від 6 до 18 років.

Якщо ж батьки домовилися добровільно про більшу суму, закон цьому не перешкоджає.

Коли бухгалтерія утримує аліменти із заробітної плати

Роботодавець не може самостійно розпочати відрахування.

Підставою є лише один із таких документів:

• виконавчий лист або постанова державного чи приватного виконавця;
• нотаріально посвідчений договір про сплату аліментів;
• письмова заява самого працівника про добровільне утримання коштів (за відсутності виконавчого провадження).

При цьому відрахування здійснюються після сплати податків.

Загальне правило передбачає, що із заробітної плати може бути утримано не більше 50% доходу, однак якщо йдеться про аліменти на неповнолітніх дітей, ця межа може сягати 70%.

З яких доходів сплачуються аліменти

Для розрахунку аліментів враховується більшість видів доходу платника.

Зокрема:

• заробітна плата;
• премії;
• надбавки;
• лікарняні;
• відпускні;
• винагороди за цивільно-правовими договорами.

Водночас окремі державні соціальні виплати мають спеціальне цільове призначення, тому аліменти з них не утримуються.

Особливості для фізичних осіб-підприємців

Статус підприємця не звільняє особу від обов'язку утримувати дитину.

Якщо аліменти стягуються з ФОП, порядок визначення доходу залежить від системи оподаткування.

Для підприємців на спрощеній системі враховується фактично отриманий дохід.

Для ФОП на загальній системі базою є чистий дохід після віднімання документально підтверджених витрат.

Якщо реальний дохід складно визначити або він є нестабільним, суд може встановити аліменти у твердій грошовій сумі.

На що варто звернути увагу

Спори щодо аліментів давно перестали зводитися лише до визначення відсотка від заробітної плати. Суд дедалі частіше аналізує реальний рівень життя платника, його витрати, майно та фінансові можливості.

Саме тому як платнику, так і отримувачу
аліментів важливо своєчасно збирати докази доходів, витрат та інших обставин, які можуть вплинути на остаточний розмір виплат.

Якщо ви зіткнулися зі спором щодо стягнення аліментів, потребуєте збільшення або зменшення їх розміру, стягнення заборгованості чи захисту своїх прав у виконавчому провадженні, не відкладайте вирішення питання. Кожна справа має свої особливості, а правильно обрана правова стратегія часто є вирішальною для досягнення справедливого результату.

Адвокатське об'єднання «Правда» надає комплексну правову допомогу у сімейних спорах, пов'язаних з аліментами. Наші адвокати допоможуть проаналізувати вашу ситуацію, зібрати необхідні докази, підготувати процесуальні документи та ефективно представити ваші інтереси в суді й під час виконавчого провадження. Звертайтеся до АО «Правда» — ми зробимо все можливе, щоб забезпечити належний захист ваших прав та інтересів дитини.

Загибель на роботі: скільки може отримати родина за моральну шкоду?

 

Більше інформації за посиланням:  

Відшкодування моральної шкоди, завданої травмою або смертю на виробництві

Підводні камені спадщини: про які правила українці дізнаються занадто пізно

 

Спадщина: про які правила українці найчастіше дізнаються занадто пізно

Питання спадщини здається простим лише на перший погляд. Багато людей переконані, що після смерті родича достатньо звернутися до нотаріуса та отримати майно. Насправді ж саме спадкові справи нерідко стають причиною тривалих конфліктів між родичами, втрати майна та багаторічних судових спорів.

Однією з найпоширеніших помилок є переконання, що спадщина — це виключно квартира, будинок чи земельна ділянка. Насправді до спадщини входять майже всі майнові права та обов'язки померлої особи. Разом із нерухомістю спадкоємці можуть отримати банківські вклади, корпоративні права, транспортні засоби, цінні папери та інші активи. Водночас окремі права, нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, у спадщину не переходять.

Важливу роль відіграє наявність заповіту. Саме він дозволяє людині самостійно визначити долю свого майна після смерті. Проте навіть заповіт не завжди є остаточним вирішенням питання. Закон захищає окремих спадкоємців, які можуть претендувати на частину спадщини незалежно від волі спадкодавця. Саме через це після відкриття спадщини нерідко виникають несподівані для інших спадкоємців правові наслідки.

Якщо ж заповіт відсутній, починають діяти правила спадкування за законом. У такому випадку значення має ступінь спорідненості зі спадкодавцем. При цьому багато людей помилково вважають, що будь-який близький родич автоматично має право на спадщину. Насправді закон встановлює чітку черговість, і право наступної черги виникає лише за відсутності спадкоємців попередньої.

Окремої уваги заслуговують строки прийняття спадщини. Саме через їх пропуск люди найчастіше змушені звертатися до суду. Після смерті спадкодавця спадкоємцям надається лише шість місяців для оформлення своїх прав. Багато хто відкладає це питання, вважаючи, що часу достатньо, однак після закінчення встановленого строку відновлення своїх прав може вимагати додаткових витрат часу та коштів.

Часто громадяни також не знають, що окремі спадкоємці можуть вважатися такими, що прийняли спадщину автоматично. Йдеться насамперед про осіб, які постійно проживали разом зі спадкодавцем на момент його смерті. Проте навіть у таких ситуаціях нерідко виникає необхідність доводити факт спільного проживання документально.

Ще одним поширеним міфом є думка, що отримати спадщину може будь-який родич. Законодавство передбачає випадки, коли особа може бути усунена від спадкування. Наприклад, якщо буде доведено, що вона ухилялася від обов'язку утримувати спадкодавця або свідомо перешкоджала реалізації його останньої волі. Такі справи зазвичай є складними та потребують ретельного дослідження доказів.

Практика показує, що більшість спадкових конфліктів виникає не через саму спадщину, а через несвоєчасне оформлення документів, необізнаність із законодавством або сімейні суперечки, які роками залишалися невирішеними. Саме тому після смерті близької людини не варто відкладати звернення до фахівців та сподіватися, що питання вирішиться саме собою.

Спадщина — це не лише майно, а й юридична процедура зі своїми правилами, строками та ризиками. Розуміння цих правил дозволяє уникнути непотрібних конфліктів і зберегти те, що належить спадкоємцям за законом або заповітом.

Якщо вам необхідний спадковий адвокат та допомога з оформленням спадщини, відновленням строку для її прийняття, оскарженням заповіту чи вирішенням спадкового спору, звертайтеся до Адвокатського об'єднання «Правда». Наші адвокати допоможуть захистити ваші права та знайти оптимальне рішення навіть у найскладніших спадкових справах.

Самостійне виховання дитини та мобілізація: Верховний Суд визначив межі доведення

Самостійне виховання дитини та мобілізація: Верховний Суд визначив межі доведення

Останнім часом суди все частіше розглядають справи, у яких один із батьків просить встановити факт самостійного виховання дитини. На перший погляд такі спори належать виключно до сфери сімейного права. Однак в умовах воєнного стану їх значення значно ширше, адже результат розгляду справи може впливати на питання військового обов'язку та мобілізації.

Нещодавня позиція Верховного Суду вкотре нагадала, що отримати судове рішення про самостійне виховання дитини лише на підставі того, що дитина проживає з одним із батьків, неможливо.

Проживання разом не дорівнює одноосібному вихованню

У суспільстві досить поширеною є думка, що якщо дитина фактично мешкає з матір'ю або батьком, то саме ця особа автоматично вважається такою, що самостійно виховує дитину. Проте законодавство виходить із зовсім іншого принципу.

Після розірвання шлюбу чи припинення спільного проживання обоє батьків зберігають однакові права та обов'язки щодо дитини. Навіть якщо дитина проживає лише з одним із них, інший може брати участь у вихованні, спілкуванні, навчанні, лікуванні та матеріальному забезпеченні.

Саме тому для встановлення факту самостійного виховання необхідно довести не просто місце проживання дитини, а фактичне усунення іншого з батьків від виконання батьківських обов'язків.

Чому такі справи стали предметом уваги ТЦК

Під час воєнного стану окремі судові рішення у сімейних справах можуть мати наслідки, які виходять далеко за межі сімейних правовідносин.

Зокрема, встановлення факту самостійного виховання дитини може впливати на реалізацію прав, пов'язаних із військовим обліком та мобілізацією. Саме тому суд дійшов висновку, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки мають право захищати інтереси держави шляхом оскарження рішень, які можуть створювати відповідні правові наслідки.

Фактично Верховний Суд підтвердив, що якщо судове рішення може вплинути на питання виконання військового обов'язку, ТЦК та СП не позбавлені права брати участь у процесі його перегляду.

Які докази мають вирішальне значення

У подібних справах суди оцінюють не формальні обставини, а реальну участь кожного з батьків у житті дитини.

Важливими можуть бути докази щодо матеріального забезпечення дитини, участі у її навчанні, лікуванні, вихованні, спілкуванні та прийнятті важливих рішень. Якщо інший із батьків продовжує підтримувати зв'язок із дитиною або допомагати їй, сам факт окремого проживання зазвичай не буде достатнім для підтвердження одноосібного виховання.

Саме тому кожна справа потребує індивідуального підходу та ретельної підготовки доказової бази.

Висновок

Правова позиція Верховного Суду демонструє, що встановлення факту самостійного виховання дитини не може бути формальністю. Суд перевіряє реальні сімейні відносини, а не лише документи про місце проживання чи розірвання шлюбу.

Крім того, у період воєнного стану такі справи можуть мати значення не лише для батьків та дітей, а й для держави, якщо їх результат впливає на питання мобілізації та виконання військового обов'язку.

Якщо ви плануєте звернення до суду щодо визначення місця проживання дитини, встановлення факту самостійного виховання або маєте інший сімейний спір, варто заздалегідь оцінити перспективи справи та належним чином підготувати докази. Фахівці АО «Правда» допоможуть проаналізувати вашу ситуацію, сформувати правову позицію та забезпечити ефективний захист ваших прав та інтересів.

 

Одинока мати та право на компенсацію відпустки при звільненні: нові орієнтири Верховного Суду

Працівники нерідко стикаються із ситуацією, коли після звільнення виявляється, що роботодавець не врахував усі належні виплати. Особливо це стосується додаткових соціальних гарантій для батьків, які самостійно виховують дітей.

У постанові у справі № 755/16704/24 Верховний Суд звернув увагу на важливі аспекти підтвердження статусу одинокої матері та права на отримання компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку.

Суть спору

Жінка після звільнення звернулася до роботодавця з вимогою виплатити компенсацію за невикористану додаткову соціальну відпустку, передбачену для одиноких матерів. На її думку, протягом кількох років вона не використала належні їй дні відпочинку, а тому мала право на відповідну грошову компенсацію.

Роботодавець відмовив, посилаючись на відсутність належного підтвердження права на таку відпустку та несвоєчасне подання документів.

Суди першої та апеляційної інстанцій підтримали позицію роботодавця, однак Верховний Суд із такими висновками не погодився.

Що зазначив Верховний Суд?

Суд нагадав, що право на відпочинок та соціальні гарантії працівників захищаються Конституцією України та трудовим законодавством.

Особливу увагу Верховний Суд звернув на те, що для отримання статусу одинокої матері вирішальним є не факт сплати чи несплати аліментів, а фактична участь батька у вихованні дитини.

Якщо батько не бере участі у вихованні, його місце перебування невідоме або він ухиляється від виконання своїх обов'язків, такі обставини можуть свідчити про наявність у матері права на відповідні соціальні гарантії.

Які документи можуть підтвердити право?

Верховний Суд наголосив, що закон не містить вичерпного переліку документів для підтвердження статусу одинокої матері.

• рішення суду;
• документи виконавчої служби;
• відомості про заборгованість зі сплати аліментів;
• документи правоохоронних органів щодо розшуку батька;
• довідки навчальних закладів;
• інші офіційні документи, які підтверджують відсутність участі батька у вихованні дитини.

Чому Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду?

На думку касаційної інстанції, апеляційний суд не дослідив усіх наданих доказів та не перевірив належним чином доводи позивачки щодо фактичного самостійного виховання дітей.

Крім того, суд не надав належної оцінки документам, які могли підтвердити відсутність участі батька у житті дітей та наявність заборгованості зі сплати аліментів.

Саме тому Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд.

Практичне значення рішення

Ця справа демонструє, що роботодавець не може формально відмовляти у виплаті компенсації лише через наявність спору щодо статусу працівника.

Суди зобов'язані ретельно досліджувати всі обставини справи та оцінювати кожен доказ у сукупності.

Для працівників це рішення є важливим нагадуванням про те, що право на додаткову соціальну відпустку та компенсацію за її невикористання може бути захищене навіть у разі виникнення спору з роботодавцем.

Висновок

Питання виплати компенсації за невикористану соціальну відпустку часто потребує детального аналізу документів та правильного застосування норм трудового законодавства. Якщо роботодавець відмовляє у виплатах, а ваші права порушено, важливо своєчасно отримати професійну правову допомогу.

Фахівці Адвокатського об'єднання «Правда» допоможуть оцінити перспективи справи, підготувати необхідні документи, захистити ваші права у трудових спорах та домогтися справедливого вирішення питання як у досудовому порядку, так і в суді.

Спадщина чи спільне майно подружжя: що потрібно довести спадкоємцям?

Після смерті близької людини між спадкоємцями нерідко виникають суперечки щодо складу спадкового майна. Особливо складними є ситуації, коли майно було набуте під час шлюбу, адже в такому випадку діють спеціальні правила сімейного законодавства.

Нещодавно Верховний Суд вкотре звернув увагу на важливий принцип: майно, придбане під час шлюбу, вважається спільною сумісною власністю подружжя. Тому спадкоємці не можуть обмежитися лише твердженням про те, що певне майно належало виключно померлому. Для цього необхідно надати належні докази, які спростовують презумпцію спільної власності.

У справі, яку розглядав Верховний Суд, після смерті чоловіка між його дітьми та дружиною виник спір щодо нерухомості, земельної ділянки, банківських коштів, транспортних засобів та інших активів. Частину майна нотаріус не зміг оформити у спадщину, тому сторони звернулися до суду.

Діти померлого наполягали, що певне майно повністю належало їхньому батькові та повинно увійти до спадкової маси. Водночас вдова стверджувала, що окремі об'єкти є її особистою приватною власністю або належать їй як співвласнику подружнього майна.

Верховний Суд зазначив, що закон передбачає презумпцію спільної сумісної власності щодо майна, набутого у шлюбі. Саме тому особа, яка заперечує такий статус майна, повинна довести свої твердження належними доказами. За відсутності таких доказів майно вважається спільним, а до складу спадщини входить лише частка померлого співвласника.

Суд також підкреслив, що кожна спадкова справа є індивідуальною. Важливе значення мають джерела придбання майна, час його набуття, наявність договорів, банківських документів, підтвердження витрат та інші докази, які можуть вплинути на визначення складу спадкової маси.

Висновок

Спадкоємцям варто пам’ятати: якщо майно було придбане під час шлюбу, воно автоматично не вважається особистою власністю спадкодавця. Для включення такого майна до спадщини в повному обсязі необхідно довести, що воно не є спільною сумісною власністю подружжя. Саме від правильного визначення правового статусу майна залежить розмір спадкових часток та подальший захист прав спадкоємців.

Якщо ви зіткнулися зі спадковим спором, маєте питання щодо оформлення спадщини або визначення складу спадкового майна, звертайтеся до Адвокатського об'єднання «Правда». Наші фахівці допоможуть захистити ваші права та знайти оптимальне правове рішення навіть у найскладніших спадкових справах.

 

Загибель працівника на виробництві: чи можуть рідні отримати компенсацію моральної шкоди?

Втрата близької людини внаслідок нещасного випадку на виробництві — це не лише важке емоційне випробування для родини, а й юридична ситуація, яка породжує низку правових наслідків. 

На практиці досить часто роботодавці намагаються уникнути відповідальності, посилаючись на те, що сам працівник нібито порушив правила охорони праці або допустив необережність під час виконання своїх трудових обов'язків. 

Проте судова практика свідчить про інше. Відповідно до частини четвертої статті 43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці. Обов'язок забезпечити такі умови покладається саме на роботодавця. 

Це також передбачено статтею 13 Закону України «Про охорону праці», згідно з якою роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці умови праці відповідно до вимог законодавства та забезпечити додержання прав працівників у сфері охорони праці. 

У разі загибелі працівника право на компенсацію моральної шкоди мають його найближчі родичі. 

Частина друга статті 1168 Цивільного кодексу України визначає, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові або дружині, батькам, дітям, а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.Особливу увагу варто звернути на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16 червня 2023 року у справі № 592/13643/21. 

У цій справі дружина загиблого працівника звернулася до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди після того, як її чоловік загинув унаслідок нещасного випадку на виробництві. Роботодавець наполягав, що сам працівник порушив вимоги охорони праці, а тому підстав для задоволення позову немає. 

Однак Верховний Суд не погодився з такою позицією та прямо зазначив: «Порушення вимог законодавства про охорону праці з боку працівника не може бути підставою для відмови у задоволенні позову його рідних про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи від нещасного випадку, що стався на виробництві». 

Суд звернув увагу, що навіть якщо загиблий працівник допустив необережність або певні порушення під час роботи, ці обставини можуть враховуватися лише під час визначення розміру компенсації. Водночас вони не позбавляють членів його сім'ї права на захист та отримання відшкодування моральної шкоди. При вирішенні таких спорів суди враховують характер сімейних відносин між загиблим і позивачем, глибину душевних переживань, тривалість моральних страждань, а також інші обставини справи. Як зазначено у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань особи з урахуванням принципів розумності, виваженості та справедливості. 

Якщо ви опинилися у подібній ситуації та потребуєте правової допомоги, фахівці АО «Правда» допоможуть оцінити перспективи справи, підготувати необхідні документи та захистити ваші права у суді.

Крім того, детальніше про питання відшкодування моральної шкоди у зв'язку із загибеллю працівника на виробництві та актуальну судову практику ви можете дізнатися на YouTube-каналі АО «Правда». У відео фахівці розглядають особливості таких спорів, порядок захисту прав членів сім'ї загиблого та практичні аспекти звернення до суду. 

Отже, якщо внаслідок нещасного випадку на виробництві загинула близька людина, її рідні мають право вимагати компенсацію моральної шкоди незалежно від того, чи встановлено певні порушення з боку самого працівника. 

Головним є те, що сім'я зазнала непоправної втрати та моральних страждань, які підлягають судовому захисту.

Якщо ви опинилися у подібній ситуації та потребуєте правової допомоги, фахівці допоможуть оцінити перспективи справи, підготувати необхідні документи та захистити ваші права у суді.

Спільна батьківська опіка після розлучення: як змінюється підхід українських судів

Спільна батьківська опіка після розлучення: як змінюється підхід українських судів

Тривалий час у спорах щодо визначення місця проживання дитини після розірвання шлюбу українська судова практика переважно виходила з традиційної моделі, за якої дитина проживає з одним із батьків, а інший реалізує своє право на спілкування та участь у вихованні. Проте останніми роками Верховний Суд формує новий підхід, заснований на принципі рівності батьків та забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України, «мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою». При цьому розірвання шлюбу або окреме проживання батьків не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Сімейне законодавство України також визначає, що під час вирішення будь-яких спорів, які стосуються дітей, пріоритетом мають бути саме їхні інтереси. Згідно з частиною восьмою статті 7 Сімейного кодексу України, «регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини».

Такий підхід узгоджується з міжнародними стандартами захисту прав дитини. Парламентська Асамблея Ради Європи у своїх резолюціях неодноразово наголошувала на необхідності забезпечення спільної відповідальності батьків після розлучення. Комітет ООН з прав дитини у Загальному коментарі № 14 від 29 травня 2013 року також підкреслив, що при визначенні найкращих інтересів дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності та права дитини підтримувати стосунки з обома батьками.

Важливу роль у розвитку національної практики відіграли й рішення Європейського суду з прав людини. Зокрема, у справі Zaunegger v. Germany ЄСПЛ звернув увагу на неприпустимість необґрунтованого позбавлення одного з батьків можливості брати участь у вихованні дитини та наголосив на необхідності ретельної оцінки кожної конкретної ситуації.

Поступово ці підходи почали знаходити відображення і в практиці Верховного Суду. Протягом 2022–2023 років Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду неодноразово звертав увагу на можливість застосування моделей спільної батьківської опіки під час вирішення спорів щодо місця проживання дітей. Однак справжнім переломним моментом стала постанова Верховного Суду від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19. У цій справі суд уперше безпосередньо застосував модель спільної фізичної опіки та визначив почергове проживання дітей з кожним із батьків за встановленим графіком. Суд виходив із того, що міжнародні стандарти та принцип рівності прав батьків дозволяють забезпечити повноцінну участь обох батьків у житті дитини.

Подальший розвиток цей підхід отримав у постанові Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 643/7509/21. Суд дійшов висновку, що за відсутності іншої домовленості між батьками в інтересах дитини може бути її почергове проживання та перебування під фізичною опікою кожного з них за відповідним графіком.

Не менш показовою стала постанова Верховного Суду від 22 квітня 2024 року у справі № 754/3063/22, у якій касаційний суд не погодився з висновками судів нижчих інстанцій, що без належного обґрунтування відхилили рекомендацію органу опіки та піклування щодо доцільності почергового проживання дитини з кожним із батьків.

Таким чином, сучасна практика Верховного Суду демонструє відхід від застарілого підходу, за якого один із батьків фактично ставав основним вихователем, а інший мав обмежений контакт із дитиною. Натомість дедалі більшого значення набуває модель, яка дозволяє дитині підтримувати повноцінні та стабільні стосунки з обома батьками.

Водночас спільна батьківська опіка не є універсальним рішенням для всіх сімейних спорів. Суд у кожному випадку оцінює рівень взаємодії між батьками, їхню здатність співпрацювати в інтересах дитини, умови проживання, думку самої дитини, якщо вона може її висловити, а також інші обставини, що мають істотне значення.

Сформована Верховним Судом практика вже впливає на розвиток законодавства. У Верховній Раді зареєстровані законопроєкти щодо врегулювання інституту спільної батьківської опіки, а проєкт нового Цивільного кодексу України прямо передбачає можливість встановлення судом почергового проживання дитини з кожним із батьків, якщо це відповідає її найкращим інтересам.

Отже, українське сімейне право поступово переходить до моделі, у центрі якої перебуває не суперечка між батьками, а право дитини на збереження міцного емоційного зв'язку з матір'ю і батьком навіть після їхнього розлучення.

Потрібна допомога у вирішенні сімейного спору або захисті батьківських прав? 

Звертайтеся до Адвокатського об'єднання
«Правда». Наші юристи надають правову допомогу у справах щодо визначення місця проживання дитини, встановлення порядку спілкування з дитиною, стягнення аліментів, позбавлення та поновлення батьківських прав. Детальніше: www.pravda1.com.

Коли байдужість до дитини має юридичні наслідки: позбавлення батьківських прав

Позбавлення батьківських прав є одним із найсерйозніших заходів сімейно-правової відповідальності, який застосовується виключно судом та лише за наявності передбачених законом підстав. Основною метою такого механізму є захист прав та інтересів дитини у випадках, коли один із батьків свідомо не виконує своїх обов'язків або створює загрозу для її розвитку та благополуччя.

Правове регулювання даного питання здійснюється насамперед Сімейним кодексом України. Відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України, мати або батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони без поважної причини не забрали дитину з пологового будинку чи іншого закладу охорони здоров'я та протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування, ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, жорстоко поводяться з нею, є хронічними алкоголіками або наркоманами, вдаються до експлуатації дитини чи примушують її до жебракування або бродяжництва, а також якщо були засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Разом із тим сама лише відсутність спілкування з дитиною чи несплата аліментів не завжди є достатньою підставою для позбавлення батьківських прав. Суд у кожній справі досліджує поведінку батька або матері в цілому, встановлює наявність свідомого та тривалого ухилення від виконання батьківських обов'язків, а також перевіряє, чи відповідає таке рішення найкращим інтересам дитини.

Справи про позбавлення батьківських прав розглядаються виключно в судовому порядку. Позивачу необхідно підготувати належну доказову базу, яка може підтверджувати відсутність участі другого з батьків у житті дитини, неналежне виконання батьківських обов'язків, факти насильства, наявність залежностей або інші обставини, визначені законом.

Обов'язковим учасником таких справ є орган опіки та піклування. Відповідно до статті 19 Сімейного кодексу України, цей орган подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору. Проте такий висновок не є обов'язковим для суду, якщо суд дійде висновку, що він недостатньо обґрунтований або суперечить інтересам дитини.

Після набрання законної сили рішенням суду особа втрачає особисті немайнові права щодо дитини, право на її виховання, представництво інтересів, отримання пільг та державної допомоги, пов'язаних із батьківством. Водночас дитина зберігає право на отримання аліментів та право на спадкування після особи, позбавленої батьківських прав.

Окремо варто зазначити, що після позбавлення батьківських прав дитина може бути усиновлена іншою особою у порядку, визначеному Сімейним кодексом України. Процедура усиновлення має низку законодавчих особливостей та потребує ретельної підготовки документів. Детальніше про цей процес розповідаємо у нашому відео.

Кожна справа щодо позбавлення батьківських прав є індивідуальною та потребує ретельного аналізу обставин, збору доказів і правильної правової позиції. Саме тому перед зверненням до суду доцільно отримати професійну юридичну допомогу.

Фахівці Адвокатського об'єднання «Правда» надають комплексний супровід у справах щодо позбавлення та поновлення батьківських прав, допомагають зібрати необхідні докази, підготувати процесуальні документи та представляють інтереси клієнтів у суді.

Детальніше про наші послуги можна дізнатися на сайті: Адвокатського об'єднання "Правда".